ЗАДАВА́КУВАТИЙ, а, е, зневажл. Який задається, чваниться; зарозумілий. Тим самим пароплавом поверталися з якоїсь кіно експедиції молоденькі кіноактрисочки, такі собі.. розмальовані, супермодні і задавакуваті до нестями (Загреб., День.., 1964, 55); Перемивали кості Зарубині за те, що був стриманий, а відтак задавакуватий, ходив чисто, мало не щодня голився (Кучер, Прощай.., 1957, 324); —Ти кажеш про Леся? Він нехороший. Він дуже задавакуватий (Добр., Ол. солдатики, 1961, 131).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 101.