ЗАГУ́ПАТИ, аю, аєш, док.
1. Почати гупати, утворюючи, видаючи глухий стук, шум при ударах, поштовхах і т. ін. Загупали ціпи по Одраді з ранку до пізньої ночі (Мирний, IV, 1955, 248); Загупав бубон, запхикала скрипка (Коцюб., II, 1955, 241); Знову віддалік загупали гармати (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 126); // Затупотіти. На сходах загупало три пари важких ніг. Невідомого злочинця вводили до кімнати (Трубл., І, 1955, 129); Хтось загупав важкими, обліпленими багнюкою чобітьми і зник за скиртою (Руд., Остання шабля, 1959, 201); // безос. У сінях загупало, брязнула клямка, зайшов Федір (Збан., Сеспель, 1961, 345); // об що, у що. Почати з шумом ударяти, бити по чому-небудь. Загупали молоти об гаряче залізо (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 64); Загупали [солдати] кулаками та прикладами стінку вагона (Головко, II, 1957, 532); В голові́ загу́пало, безос. — про відчуття шуму, гупання в голові. У вухах у мене задзвеніло, в голові зашуміло, загупало (Ряб., Жайворонки, 1957, 55).
2. Почати важко, з шумом падати. Перістий натовп селян, звиклих до праці, покірно й разом нахилився, і важко загупала мокра з великих лопат земля (Епік, Тв., 1958, 441); // Піти, побігти, важко ступаючи. Парубок східцями загупав униз і тут побачив Христину (Стельмах, І, 1962, 147).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 99.