ЗАГУЛЯ́ТИ див. загу́лювати.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 99.

Загуля́ти, лю, лиш, гл. Завести, запрятать. І в край світа їх загулиш. Федьк. II. 76.

Загуля́ти, ля́ю, єш, гл.

1) Закутить. Загуляв Іван, загуляв, не до мислі жінку взяв. Чуб. V. 790.

2) Заглушить, осилить при помощи кутежей (свою бѣду, горе и пр.). Не втекла… таки од свого лиха: і не загуляла, й не заспівала, й не затанцювала його. Левиц. І. 86.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 31.