ЗАГУГОТІ́ТИ, оти́ть, док., розм. Почати гуготіти; // безос. Дітвора так і сипнула в сад ..Загуготіло, загомоніло коло нас: звісно, діти (Вовчок, І, 1955, 135); Під плитою тим часом уже загуготіло.. Поліно за поліном охоплювалося вогнем (Л. Янов., І, 1959, 364).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 98.