Про УКРЛІТ.ORG

загроза

ЗАГРО́ЗА, и, ж.

1. Груба, зухвала обіцянка заподіяти яке-небудь зло, неприємність; погрожування, нахваляння. Серед погоні однак помітне було якесь замішання. Гальванеску вже рідше гукав свої загрози в рупор (Смолич, І, 1958, 100); — І тоді, забринів загрозою голос фанатика, — тоді марно припадатимете до димучих руїн вівтарів. Тоді не смійте волати до милосердного бога (Тулуб, Людолови, І, 1957, 34); Загроза поскаржитись Лозовому все ж таки вплинула: літаки прибули по обіді (Руд., Остання шабля, 1959, 403); // жарт., рідко. Обіцянка зробити що-небудь незвичайне, на диво комусь. — Ви не виконали своєї загрози? (Якось.. Павло похвалився їй, що один сонет у своїй збірці присвячує їй, щоправда, зашифрувавши ім’я її ініціалами). —Навпаки! — відповів Павло (Головко, II, 1957, 489).

2. чого. Можливість або неминучість виникнення чогось небезпечного, прикрого, тяжкого для кого-, чого-небудь. Створилася явна загроза оточення, і командир батальйону.. наказав зайняти кругову оборону (Кучер, Чорноморці, 1956, 129); Над ним нависла загроза арешту (Гончар, III, 1959, 228); В ході війни був створений єдиний фронт народів проти поневолення і загрози поневолення з боку фашистських загарбників (Ком. Укр., 5, 1965, 24); Якщо є загроза загибелі зимуючих рослин від льодової корки, треба руйнувати її котками, тракторами, посипати попелом або дрібним торфом (Колг. Укр., 8, 1957, 20); Найбільш невідкладним завданням є врятування людства від загрози ядерної війни (Рад. Укр., 5. VІІІ 1959, 4).

3. Те, що може заподіювати яке-небудь зло, якусь неприємність. А клуню всю геть обійняло полум’ям. Що й хаті загроза: вітер сюди, на хату (Головко, І, 1957, 348); Біг [Біда] і думав про те, що треба не дуже гупати чобітьми, — ворожа розвідка була реальною загрозою (Трубл., І, 1955, 52).

Під загро́зою — у небезпеці. — Коновалець і Оскілко наступають через Коростень на Бородянку. Київ під загрозою. Посилаю туди Гавриченка з богунцями і ні-жинцями (Довж., І, 1958, 180).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 95.

вгору