ЗАГРИМОТІ́ТИ, очу́, оти́ш і ЗАГРИМОТА́ТИ, очу́, о́чеш, док. Підсил., до загримі́ти. Щось загримотіло в сінях та й зачало до дверей добиватися (Укр.. казки, легенди.., 1957, 370); А тут грім як загримотить (Кв.-Осн., II, 1556, 413); Доїхали майже до місця, коли щось як загримотить мені в ухо, наче з рушниці (Мур., Бук. повість, 1959, 80); Хряпнувши дверима, загримотів [Іван] по кам’яних сходах (Кучер, Трудна любов, 1960, 393).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 93.