ЗАГРЕ́БА, и, розм., заст.

1. ж. Місце заховання, загрібання чого-небудь. Знає він кошечу [кошачу] загребу (Номис, 1864, № 13776).

2. ж. Корж, випечений у жару. Загреби — пшеничні коржі, і прозивались загребами від того, що пекли їх на кабиці, загрібаючи в жар і попіл… (Стор., І, 1957, 266); Притомилися од далекої дороги й посідали під лісом одпочити та тим часом і загребу спекти (Сл. Гр.).

3. ч. і ж. Жадібна людина. Забере усе бісів загреба (Сл. Гр.); Всі вони [папа, кардинали] загреби та грошолови, продають і купують кров людську, навіть християнську , і всякі святощі (Боккаччо, Декамерон, перекл. Лукаша, 1964, 60).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 92.

Загре́ба, би

1) Загребаніе; мѣсто, гдѣ что-либо загреблено, закопано. Знає він кошечу загребу. Ном. № 13776.

2) Родъ хлѣба (коржа́), который при печеніи загребается въ горящіе угли. Притомилися од далекої дороги й посідали під лісом одпочити та тим часом і загребу спекти, щоб сили підкрепити. Замісили кісто, зробили з того кіста коржа й загребли його пектись у те огнище. Грин. IІ. 182. Поставили нам знатну вечерю: тетерю з загребами… (Такі коржі, що печуть їх, загрібаючи у жар: од того й загребами звуться). Стор. II. 16. У Милорадовича: свадебный длинный хлѣбъ. Мил. 121.

3) Жадный человѣкъ. Забере усе бісів загреба.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 30.