ЗАГРАНИ́ЦЯ, і, ж., розм., рідко.

1. Окрема держава, територія по той бік кордону. — З жінкою [Лошаков] не живе, вона десь по заграницях віється, а він тут (Мирний, III, 1954, 260); Ви не їздили по заграницях дивитися на різні прекрасні дива (Довж., III, 1960, 363).

2. збірн. Іноземні держави. — Завтра землю мають відбирати, а він до ранку завів про свою заграницю, — скривився Созоненко (Стельмах, II, 1962, 109).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 92.