ЗАГОТІВ́НИК, а, ч.

1. Той, хто робить заготовку (у 2 знач.).

2. рідко. Те саме, що заготіве́льник. В колгоспі він — заготівник худоби (Вол., Місячне срібло, 1961, 179).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 89.