ЗАГОРО́ДЖЕННЯ, я, с. Спеціальна перешкода, певна споруда або засоби руйнування для перекриття підступів до чого-небудь. Між окопів і щільних дротяних загороджень рвуться снаряди (Довж., І, 1958, 35); — Попереду нас три катери прорвуть бонові загородження, розчистять прохід у бухту (Ткач, Крута хвиля, 1956, 263).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 85.