ЗАГОРДУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док.

1. Те саме, що загорди́тися. [Демко:] Попробуй не випить на весіллі.., зараз скажуть: загордував!.. (Кроп., II, 1958, 196); Мар’яну на порозі зустрічала мати: — Загордувала, дочко, наче десь за морями живеш… А тут весь рід з’їхався: колядують (Кос., Новели, 1962, 91).

2. ким. Поставитися до кого-небудь з погордою, байдуже. Він, діставши вищу освіту, загордував своєю малописьменною матір’ю-селянкою (Рад. Укр., 27.III 1963, 3).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 84.