ЗАГОДО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАГОДУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех., рідко. Надмірно годуючи, даючи занадто багато їсти кому-небудь, доводити до пересичення. — Бережись, а то мати загодує тебе (Гр., II, 1963, 57); // Те саме, що відгодо́вувати. — Не журись, Чіпко, — каже, радіючи, Мотря.. — Одберу місцину, картоплі насаджу, на зиму буде!.. А к різдву загодуємо свиню… (Мирний, І, 1949, 155).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 83.

Загодо́вувати, вую, єш, сов. в. загодува́ти, ду́ю, єш, гл.

1) Начинать въ первый разъ что-либо ѣсть. Як що уперве (того року) починають їсти (курча, яблуко, огірок), то перегинають за голову руку і загодовують отак: «нова новина, щоб не болів ні живіт, ні голова» (і тоді їдять). Грин. І. 253.

2) Начинать откармливать.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 28.