ЗАГО́ДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАГОДИ́ТИ, оджу́, о́диш, док., перех. Годити кому-небудь з корисливою метою, підкупляючи, роблячи послуги і т. ін; задобрювати. Балабуха.. нічого не вдіяв. Вже він і титаря загоджував, і дідів загоджував, й говорив проповіді, котрих ніхто не розумів, — і все нічого не помогло. Громада стала гопки проти його (Н.-Лев., III, 1956, 63); Старшина побив мене та загодив справника — півсотні карбованців одвіз (Сл. Гр.); [Цокуль:] Ну, Мелашка, то прямо чортом дише!..Дарма, треба і її чим-небудь загодить, щоб не пащекувала (К.-Карий, І, 1960, 241); // діал. Тішити, задовольняти. Коли б моя воля, то я з глитайні три шкури злупив би, а бідноту загодив би (Речм., Весн. грози, 1961, 49).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 83.

Заго́джувати, джую, єш, сов. в. загоди́ти, джу́, ди́ш, гл. Задабривать, задобрить, располагать, расположить въ свою пользу. Загоджує судців. Н. Вол. у. Старшина побив мене та загодив справника — півсотні карбованців одвіз. Канев. у. Щоб і ту загодить, і мене не розгнівить. Н. Вол. у. См. Загаждати.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 28.