ЗАГНІ́ЧУВАТИ, ую, уєш, нєдок., ЗАГНІТИ́ТИ, ічу́, і́тиш, док., перех.

1. Пекти вироби із тіста так, щоб утворилася світло-коричнева кірка; зарум’янювати. До двору, дружечки, до двору! ламайте сосонку додому, да коліть її на загніт, да загнічувать коровай (Сл. Гр.); * Образно. Розсипле [сонце] над хуторами рубіни, ..загнітить лободу і кожний лист на осокорах і — попливе, радіючи, в голубому проваллі… (Мик., II, 1957, 11).

2. діал. Пригнічувати. В житті я ніколи небув настільки незалежним, щоб мене, коли вже не загнічувала, то хоч не «мулила» чия-небудь натура (Л. Укр., III, 1952, 686).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 81.

Загні́чувати, чую, єш, сов. в. загніти́ти, чу́, тиш, гл. Зарумянить, запечь хлѣбъ (пироги и пр.) такимъ образомъ, чтобы его корка приняла обычный ей красно-коричневый цвѣтъ, — для этого къ посаженному въ печь хлѣбу подгребаютъ горящіе угли или зажигаютъ тонкія щепки или солому. До двору, дружечки, до двору! ламайте сосонку додому, да коліть її на загніт, да загнічувать коровай. МУЕ. III. — 91. Спали соломи три крутені під челюстями, щоб загнітити, як хліб гнітять. Чуб. І. 123.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 27.