ЗАГНИ́БІДА, и, ч. і ж., фам. Те саме, що скнара. Хлопцям ти [золото] втіху даєш, а на старості Скільки загнибід розплодиш та скнарості! (Граб., І, 1959, 609); — Він, дядько, нівроку загнибіда-скупенький у мене (Стельмах, Правда.., 1961, 296).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 81.

Загни́біда, ди, об. Скупецъ. Все мене скупою зве: ти вже, каже, така загнибіда! Зміев. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 27.