ЗАГЛУ́ШЛИВИЙ, а, е. Який заглу́шує. Вгорі на дорозі з’являються німецькі мотоциклісти. Вони підіймають заглушливу кулеметну стрілянину (Сміл., Сад, 1952, 90); Він.. звільняє землю від них [панів], як мати його звільняла грядку цибулі від заглушливого бур’яну (Ле, Наливайко, 1957, 450).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 80.