ЗАГЛИ́БЛЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., ЗАГЛИ́БИТИСЯ, блюся, бишся; мн. загли́бляться; док.

1. Входити, врізатися вглиб чого-небудь; опускатися, занурюватися в щось. Гостра пилка, заглиблюючись в дерево, виспівує зовсім так, мов жучок-музичка (Стельмах, І, 1962, 73); Тихо заглиблювалися у воду козацькі опачини (Тулуб, Людолови, II, 1957, 101).

2. Ставати глибшим. Зморшки на обличчі заглибились.

3. перен. Іти, їхати, пливти і т. ін. у глибину чого-небудь. Парубок зрозумів, що він збився з дороги, і замість того, щоб заглиблюватися в ліс і йти до ярів, вийшов на узлісся (Тют., Вир, 1960, 245); Йшов [корабель] понад самим берегом. Тепер війна і далеко заглиблюватися в море небезпечно (Кучер, Голод, 1961, 342); Особливу увагу Щорс приділив створенню при загоні добре організованої кінної розвідки.. Така розвідка швидко і непомітно могла заглиблюватись у ворожий тил (Скл., Легенд, начдив, 1957, 28); Зінька сподівалася, що настрій у неї покращає, коли вона заглибиться у лісові хащі (Шиян, Баланда, 1957, 264).

4. перен. Цілком віддаватися якому-небудь заняттю, поринати у щось, зосереджуватися на чомусь. Докія Григорівна заглиблюється в роботу. Вона ліпить схилену голову дівчинки (Донч., IV, 1957, 163); Що далі заглиблювався він у читання, то більше хмурнішав його вид (Смолич, 1, 1958, 59); Орися заглибилась у свої думки, хотіла розібратися у тому всьому, що творилося зараз з нею (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 163).

◊ Загли́блюватися (загли́битися) в се́бе (в собі́) — ставати замисленим, зосереджуватися на своїх думках, не помічаючи навколишнього.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 78.