ЗАГИ́РИТИ, рю, риш, док., перех., діал. Розтратити. — У нас, замість люду, є тільки ратники і челядь. їх сили вистачить на те, щоб загирити все, що ще залишилося з золотої давнини, але нема сили збудувати щось нове (Оп., Іду.., 1958, 649); // Закинути, загубити. Панотець наробив крику, що.. загирили йому одно важне письмо (Март., Тв., 1954, 233); // Занедбати. До праці теж був [Андрій] не останній: Чи до пили, чи до сокири, — Коли на себе взяв завдання, То вже він діла не загирив (Тарн., З дал. дороги, 1961, 312).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 77.