ЗАГИ́БЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до заги́нути і заги́бнути. Під однією загиблою бід морозу грушею було виявлене справжнє чудо —..живий кущ винограду (Довж., І, 1958, 473); Адмірал наказав одному малому кораблю підібрати людей з загиблого есмінця… (Кучер, Чорноморці, 1956, 101); Сучасне буржуазне суспільство, яке вийшло з надр загиблого феодального суспільства, не знищило класових суперечностей (Комун. маніф., 1947, 14); // у знач. ім. заги́блий, лого, ч.; заги́бла, лої, ж. Людина, яка загинула. — Життя триває… І в цьому немає образи для загиблих, — занепокоєно говорив каштан (Руд., Вітер.., 1958, 146).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 75.