ЗАГИ́БЕЛЬ, і, ж.
1. Втрата життя, смерть, звичайно передчасна (від нещасного випадку, в бою і т. ін.). Мало нас, та се —дарма; Міцна віра рушить скали… Тим загибелі нема, Кому світять ідеали (Граб., І, 1959, 384); Михайлик ридав, як рокований на смерть, на загибель (Тулуб, Людолови, 1,1957,145); Коли одержала [Лукія] сповіщення про загибель чоловіка, сама собі поклялася: для сина житиму (Гончар, Тронка, 1963, 86); Коні, немов не наважуючись порушити тишу перших хвилин загибелі, мовчки, без іржання борсалися в засмоктуючій трясовині (Загреб., День.., 1964, 134); // Припинення існування чого-небудь. Хоч і важко носити воду, а радієш. Мабуть тому, що рятуєш деревце від загибелі (Донч., V, 1957, 213); Звістка про загибель Січі вразила всіх у самісіньке серце (Довж., І, 1958, 253).
Бу́ти (опини́тися) на крок від (па краю́) заги́белі — перебувати в загрозливому становищі; бути близьким до кінця. Коли німці вважали себе господарями, під час Брестського миру, вони були на крок від своєї загибелі (Ленін, 28, 1951, 325).
2. перен. Остаточний розклад, відмирання, руйнування чого-небудь. Маркс розкрив закони виникнення, розвитку й загибелі капіталізму (Рад. Укр., 4.VІІІ 1946, 2); Коли стародавній світ ішов до загибелі, стародавні релігії були переможені християнською релігією (Комун. маніф., 1947, 33).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 75.