ЗАГАСА́ТИ1, а́є, недок., ЗАГА́СНУТИ, не; мин. ч. зага́с і зага́снув, ла, ло; док.
1. Переставати горіти, світити, світитися. Книжки не хотіли горіти, обвуглювалися по краях, вогонь загасав (Полт., Повість.., 1960, 389); Затих, Загас пожар (Шевч., II, 1953, 411); Коли розтулив [Данило] вії, то побачив, що вогнище зовсім загасло (Трубл., І, 1955, 162); * Образно. Хтось у вагоні пригадував, як страшно стало, коли загаснув Донбас, небо вробилось темне, тільки зорі сяяли (Ю. Янов., Мир, 1956, 258).
2. перен. Переставати існувати, діяти; слабшати, зникати, завмирати. Здається, йшлося до кращого. Хліб зародив, ..загасали вогнища тифу та холери (Збан., Сеспель, 1961, 440); Любов, що жевріла колись, Загасла вже давно (Пісні та романси.., II, 1956, 170); // Доходити до кінця; закінчуватися (про день). За днем веселим чи похмурим, Що загасав в сивій млі, За журавлиним тихим журом Проходить осінь по землі (Шпорта, Ти в серці.., 1954, 118).
ЗАГАСА́ТИ2, а́ю, а́єш, док., розм. Почати гасати. * Образно. Темно-сірий стовп загасав на ріллях і понісся чортовим клуб’ям, затуманивши пилюгою дуба, що одиноко ріс на пустинному узгір’ї (Цюпа, Назустріч.., 1958, 12).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 73.