ЗАГАДКО́ВИЙ, а, е. Який потребує розгадки, дослідження; таємничий, незрозумілий. — Загадкова і дивна людська натура, — думав сам собі Дорош (Тют., Вир, 1964, 210); На Маріцциному обличчю [обличчі] блукав якийсь загадковий усміх (Коцюб., І, 1955, 264); В купе запанувала загадкова тиша (Досв., Вибр., 1959, 209).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 66.