ЗА́ГА́ДКА, и, ж.

1. Короткий алегоричний опис подій, предметів, явищ, які треба впізнати, відгадати. Сюди [в повне зібрання творів Л. Глібова] входять.. ліричні твори й дитячі загадки віршем (Коцюб., III, 1956, 255).

2. перен. Що-небудь у природі, житті та діяльності людей, ще не розв’язане або повністю не розгадане, не досліджено. Наша рідна планета все ще залишається багато в чому загадкою (Наука.., 4, 1962, 11); Сахно пов’язувала несподіване зникнення Чіпаріу з усіма таємницями й загадками цього навісного маєтку (Смолич, І, 1958, 88); Гори — це загадка, це велич і таємниця, це бездонні провалля й дикі праліси, швидкі річки й тисячі потоків (Гжицький, Опришки, 1962, 108).

◊ Говори́ти (розмовля́ти і т. ін.) за́га́дками див. говори́ти.

3. розм., рідко. Завдання, наказ, розпорядження. [Кирило:] А все мені з думки не йде сьогоднішня панова загадка. Загадав привести кого-небудь з Тхорів, та ще так, щоб ніхто не бачив, як буду вести (Мирний, V, 1955,141).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 66.

За́гадка, ки, ж.

1) = Загад 3. Загадав мені мій миленький загадки в дорогу: їдна загадочка, — щоб вишита сорочка; друга загадочка, — щоб вишит синій мундир. Грин. III. 629.

2) Загадка. Така ваша загадка, що нема й розгадки. Ном. № 13055.

3) Раст. Erigeron canadensis L. ЗЮЗО. І. 121. Ум. За́гадонька, за́гадочка.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 23.

зага́дка (зменшено-пестливі — за́га́донька, за́га́дочка) — короткий алегоричний опис подій, предме­тів, явищ, які треба впізнати, від­гадати; загадки — дуже важливий матеріал для пізнання світогляду народу; існують як самодостатній фольклорний жанр, напр.: «На ог­ні мокне, на воді сохне» (віск); «Животом пре, ногами тре, а то хоче, те й робить» (ткач); «Одну козу маю і ту щодня за хвіст піді­ймаю» (заслінка в печі); разом з тим вводилися як елементи інших фольклорних жанрів, зокрема до русальних, великодніх, купаль­ських та весільних пісень; наприк­лад, вміння розгадувати загадки рятує розумних дівчат від русалок: «Ти послухай мене, красна пан­ночко, загадаю тобі три загадочки: як угадаєш, до батька пущу, не вгадаєш, до себе візьму. Ой що росте без коріння? а що біжить без повода? а що цвіте без цвіту? (ка­мінь росте без коріння, вода бі­жить без повода, папороть цвіте без цвіту; панночка загадок не від­гадала, русалка панночку залоско­тала)»; пop. ще пісню про мудру дівчину-семилітку: «Ой ти, дівко-семилітко, Загадаю тобі сім зага­док, Одгадаєш — моя будеш, Не вгадаєш — дурна будеш: А що в’ється круг деревця? А що росте без коренця? А що цвіте без насін­ня? А що біжить без прогону? А що гріє без жарини? А що живе без дружини? А що грає, голос має? — Хміль в’ється круг деревця, Ка­мінь росте без кореньця, Верба цвіте без насіння, Вода біжить без прогону, Сонце гріє без жарини, Чернець живе без дружини, Скрипка грає, голос має»; загад­ки — яскравий приклад поетично­го самозародження. Така ваша за­гадка, що нема й розгадки (приказ­ка); Загадаю загадку, закину за грядку: нехай моя загадка до літа лежить (М. Номис); Загадаю тобі три загадочки, як угадаєш — до батька пушу (П. Чубинський).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 231.