ЗАВІ́ШУВАТИ¹, ую, уєш, недок., ЗАВІ́СИТИ, і́шу, і́сиш, док,, перех.

1. Закривати що-небудь, повісивши полотнище, шматок тканини, паперу і т. ін. Як тільки насувалась ніч, — село пірнало в темряву і тишу. Люди завішували ряднами вікна і наспіх вечеряли (Тют., Вир, 1964, 299); Ізнов «Тадеуша» я розгорнув, Розклав папір, вікно завісив синє (Рильський, І, 1956, 86).

2. розм. Підвішувати, вішати що-небудь, прикріпляючи до чогось, зачеплюючи за щось. Асуар глянув крізь гратовані двері на вартового, що завішував на стіні лампу (Ірчан, II, 1958, 93): Тепер став [Танасій] виливати молоко із дерев’яної посудини у великий мідний котел та завісив його над ватрою (Круш., Буденний хліб.., 1960, 266).

ЗАВІ́ШУВАТИ², ую.уєш, недок., ЗАВІ́ШАТИ, аю, аєш, док., перех. Заповнювати що-небудь великою кількістю почеплених, навішаних предметів. Старі панни, закидали небожів кабінет валізами та скриньками, завішали усякими сукнями та капелюшами (Н.-Лев., II, 156, 72); — Я нагадаю вам, що пріч тих ганчірок, якими ви завішали усі стіни, маєте чоловіка, дочку (Л. Янов., І, 1959, 373); Дівчата її [їдальню] так приберуть. Рушниками завішають, портретами, вінками квітчають… (Головко, І, 1957, 255).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 52 - 53.

Заві́шувати, шую, єш, сов. в. заві́сити, шу, сиш и заві́шати, шаю, єш, гл.

1) Вѣшать, повѣсить. Такого дітей, що й гілля не здержало б (як би завісив). Ном. № 13871. А його мила не злюбим, гей повела його въ сад та й завішала. Чуб. V. 804.

2) Завѣшивать, завѣсить; увѣшивать, увѣсить, обвѣшивать, обвѣсить чѣмъ-либо. Він усе просив завісити вікна. Левиц. Пов. 81. Купалочка з купа вийшла та й кропом очі завішала. Мет. 312.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 19.