ЗАВІТА́ТИ, а́ю, а́єш, док.
1. неперех. Зайти, заїхати до кого-небудь, куди-небудь, відвідати когось. [Настя:] Брати мої, соколи мої! Ви гаразд дбали! Добре вгадали, Що до Юсуфа паші, До мого зятя, В гості завітали (Н.-Лев., II, 1956, 464); [Агамемнон:] Прошу, царівно, в хату завітати (Л. Укр., II, 1951, 332); Крайнюк занудився й вирішив завітати до льотчиків (Кучер, Голод, 1961, 454); * Образно. Скоро лишень весна завітає в тухольські гори (Фр., VI, 1951, 34).
2. перех., діал. Запросити. Уранці поїхав пан і полковника завітав у куми (Вовчок, І, 1955, 133).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 52.