ЗАВІ́Й1, во́ю, ч.
1. Рвучкий круговий рух вітру. Курделиця виє, січе обличчя, обкручується навколо старої холодними завоями (Сміл., Сад, 1952, 108); Гостре око спіймало в скісних завоях хуртовини дві ледве помітні постаті (Кучер, Дорога.., 1939, 20).
2. Замет, пагорб, утворений вітром (з піску, снігу, силу). Безмежнеє поле в сніжному завою, Ох, дай мені обширу й волі! (Пісні та романси.., II, 1956, 190); Я їхав на фронт, на правий берег Дніпра, снігові завої затримали мене на якійсь глухій цукроварні (Перв., Невигадане життя, 1958, 296).
3. перев. мн. Завихрені вітром клуби, кільця, пасма диму, пилу, куряви і т. ін. Над синню озер фабричного диму завої (Сос., І, 1957, 458); Пилюка скрипіла Шелюженкові на зубах, коли він у завоях куряви примчав мотоциклом до переправи і взявся за трос (Гончар, Маша.., 1959, 106).
4. рідко. Пасмо закрученого волосся; завиток. На лобі почорнів завій, Але пусте і рана, й кров, Я навіть смерть би поборов (Бажан, Роки, 1957, 238).
ЗАВІ́Й2, во́ю, ч., діал.
1. Пов’язка. — Є у нас м’які завої і бальзам на рану гойний (Л. Укр., І, 1951, 433).
2. Чалма. Круг вогню, підобгавши східним звичаєм ноги, сидять бородаті хаджі у великих завоях (Коцюб., і955 291).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 51.