ЗАВІЗВА́ТИ, ву́, ве́ш, док., перех., діал. Запросити. Йшла [сусіда] у свою хату на спокій, завізвавши дівчину й на завтра робити до себе (Вовчок, І, 1955, 368).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 51.