ЗАВІЗВА́ННЯ, я, с., діал. Повістка. Як возний приніс завізвання з суду, то Юрко злякався (Март., Тв., 1954, 102); // Запрошення. На поминках [Т. Г. Шевченка] без завізвання п. Кобринської дуже рада б бути. Тільки що не знаю, коли вони відбудуться (У. Кравч., Вибр., 1958, 460).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 51.