ЗАВІ́ДУВАЧ, а, ч., чого. Той, хто завідує, керує чим-небудь. З’явився Марко Бовкун, завідувач лабораторії міської лікарні (Собко, Нам спокій… 1959, 20); Останні десять років Кость Григорович працював завідувачем міського пункту швидкої медичної допомоги (Гончар, IV, 1960, 43); Петро Михайлович Вдовиченко, завідувач міністерської школи, вийшов з хати на подвір’я (Кач., II, 1958, 219).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 50.