ЗА́ВЧЕНИЙ, рідше ЗАУ́ЧЕНИЙ, а, е.

1. Звичний, засвоєний. Лакей виконував усе з винятковою вправністю. Його автоматичні, завчені рухи нагадували Сахно рухи заводної ляльки (Смолич, І, 1958, 67); До того дійшло, що, роблячи операції в лікарні, часом збивався [Храпков] з завченого ритму, чим немало дивував помічників (Ле, Міжгір’я, 1953, 387); // у знач. ім. за́вчене, ного, с. Про звичне, вивчене, засвоєне. Вони не співали завченого, а вільно імпровізували, передаючи те, що бачили (Гжицький, Опришки, 1962, 23).

2. Удаваний, нещирий. Лакей Никанор.., здається, з кожним кроком розтрушує свою завчену шанобливість і вже до брами підходить надутий, бундючний, мов сич (Стельмах, І, 1962, 394); Кореспонденти встають. Короткі кивки головами. Скупі завчені посмішки (Ю. Бедзик, Вогонь.., 1960, 10).

ЗА́ВЧЕНИЙ, рідше ЗАУ́ЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до завчи́ти і заучи́ти 1. Згадалося [Вихору] давнє, дитяче, завчене колись у школі (Кучер, Чорноморці, 1956, 164); Він [гестапівець] говорив давно завчені старі фрази, які сиділи в його мозку, мов лишаї на корі дерева (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 77).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 63.