ЗАВОРО́ЖЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до заворожи́ти 1, 2. За широкими морями.. був колись веселий край, розкішний, багатий, заворожений злими людьми, заневолений двома неволями (Вас., Вибр., 1950, 184); — Перемога, товариші!.. Вже смерть не загрожує тобі на кожному кроці, вже ти заворожений від ран і каліцтва (Гончар, III, 1959, 437); Соломія Амвросіївна Кру-шельницька.. була заворожена народною піснею і сама прегарно співала у сільському хорі (Мист., 1, 1966, 30); // заворо́жено, безос. присудк. сл. Перш було, за що не візьметься [Гнат] — у всьому невдача, мов заворожено; а тепер і на корову спромігся, і коненята купив (Коцюб., І, 1955, 70).

2. у знач. прикм. Який зазнав дії, впливу чарів, чаклунства; зачарований. Поклав [Левко] хлібину під пахву і тихими, завороженими вулицями подався до Гордієнків (Стельмах, І, 1962, 559); // Який виражає зачарування. Пріся завороженими очима дивилася на Данилка (Панч, Синів.., 1959, 109).

Мов (ні́би, як і т. ін.) заворо́жений — мовчазний, задуманий, глибоко зосереджений. Стоять [пасажири] юрбами на терасах, на палубі, мов заворожені, і дивляться на казкові.. береги (Цюпа, Україна.., 1960, 198); Аж заслухається Катря [пісень] і сидить, як заворожена (Головко, II, 1957, 234).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 60.