ЗАВОРКОТА́ТИ і ЗАВУРКОТА́ТИ, кочу́, ко́чеш і ЗАВОРКОТІ́ТИ і ЗАВУРКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, док.
1. Почати воркотати, вуркотати, воркотіти, вуркотіти (про голубів, горлиць і т. ін.). Як тільки почали розпукуватися берези, ..дикі голуби заворкотали (Горд., Діти.., 1937, 5); Ось вже й горлиці заворкотіли (Мокр., Острів.., 1961, 46); Сіли ж вони [голуби], сіли Та й завуркотіли (Укр.. лір. пісні, 1958, 215).
2. перен. Ніжно, лагідно заговорити. Варя заворкотіла біля нього [брата] (Сенч., Опов., 1959, 190).
3. перен., рідко. Забурчати, замурмотіти, виражаючи невдоволення. Знов щось лячно заворкотів [старий] (У. Кравч., Вибр., 1958, 390).
4. рідко. Почати муркотати (про котів). Не ззість [з’їсть] пес, поки не поваля, а кіт, поки не заворкоче (Номис, 1864, № 12270).
5. перен., розм. Почати утворювати одноманітний приглушений звук-рокіт (перев. про механізм, мотор і т. ін.). Ніжно, як голуб, заворкотав мотор (Є. Кравч., Бувальщина, 1961, 104); Машина завуркотіла сильніше.. і майже вистрибнула на головну вулицю (Собко, Срібний корабель, 1961, 153).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 60.