Про УКРЛІТ.ORG

заволока

ЗАВОЛО́КА1, и, ж. Суцільна завіса чогось легкого, що заволікає, огортає що-небудь. Очі [Петра Федоровича] застилало заволокою; у висках — сіпало; у грудях— боліло-хрипіло (Мирний, І, 1954, 325).

ЗАВОЛО́КА2, и, ч. і ж., зневажл. Зайда, заброда. [Пані Люба:] Затесався, знаєте, на людську якийсь заволока. Зібрав коло себе всю челядь і почав розповідати про Кармелюка (Вас., III, 1960, 239); По.. містах тинялося чимало всіляких заволок, про яких ніхто не знав, з чого саме вони живуть або чим займаються (Оп., Іду.., 1958, 453); // лайл. Про людину, що багато часу десь вештається, гуляє. — Де Хведір? ..Ніколи його дома немає. Так і шляється, бісова заволока! (Мирний, III, 1954, 55); Побачивши врешті Дмитрика, Ярина обізвалась: — І де ти бродиш, заволоко? (Коцюб., І, 1955, 132); Даринка розплющила очі й побачила над собою Ганну, яка ніяк не могла її добудитися, — «стривай, стривай, заволоко, що тобі тато скажуть!» (Ю. Янов., Мир, 1956, 93).

ЗАВОЛО́КА3, и, ж., мед. Підшкірний розріз із закладеною в нього полотняною тасьмою як засіб лікування.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 59.

Заволо́ка, ки, об.

1) Захожій изъ чужой страны, бродяга чужестранный. Горе мені на чужині: зовуть мене заволокою. Чуб. V. 198.

2) Бревно, которымъ закладываютъ въ плотинѣ прорванное мѣсто, чтобы успѣшнѣе его задѣлать. Міусск. окр.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 21.

вгору