ЗАВО́ЗИТИ, о́жу, о́зиш, недок., ЗАВЕЗТИ́, зу́, зе́ш, док., перех.

1. Везти, відвозити куди-небудь далеко або не туди, куди потрібно. — Де ж ви, паничу, будете священиком? ..Чи далеко завезете нашу панну? — спитала бабуся (Н.-Лев., І, 1956, 137); [Кобзар:] Жінку поховав, дочку пан украв та завіз у Польщу (Мирний, V, 1955, 88); — Але бійтеся бога, отче! Де це ви мене завезли? Та тут страшно жити! (Хотк., II, 1966, 12); Тико ліг на нарти. Він поклався на собак. Хто знає, куди вони його завезуть (Трубл., І, 1955, 277); // Забирати кого-, що-небудь з собою, виїжджаючи кудись. Тепер пригадую, що завезла з собою чужі книжки у скрині (Л. Укр., V, 1956, 178).

2. Доставляти кого-, що-небудь кудись певним видом транспорту. До першої [хати] завозили матеріали й копали яму під фундамент (Ю. Янов., Мир, 1956, 100); На пароході познайомився з одним молодим поляком, що живе на Капрі, і він завіз мене до готелю, де я й спинився (Коцюб., III, 1956, 321); Протягом короткого часу дитячі ясла були приведені в належний стан, туди завезли достатню кількість палива (Ткач, Плем’я.., 1961, 310); * Образно. А щедра осінь в кожний двір завозить Валки возів з тугими лантухами (Вирган, Квіт. береги, 1950, 15); // Привізши, поміщати, влаштовувати, ставити кого-, що-небудь кудись. Батько завіз до міста у школи, казав: паном будеш (Стеф., III, 1954,40); Білогвардійська батарея спинилась біля воріт розсадника.. Козаки кинулись до воріт, і почали їх ламати, щоб завезти гармату в розсадник (Довж., І, 1958,450); // Привозити куди-небудь здалека, придбавши, закупивши і т. ін. У пишних палатах якогось магната Розкішні лелії цвіли, їх люде здалека, де вихор та спека, На втіху собі завезли (Манж., Тв., 1955, 74); Звідти ж [з Америки] завезли в Асканію останніх на землі велетнів-бізонів (Гончар, Таврія, 1952, 142); // Переїжджаючи з одного місця н інше, переносити що-небудь. Із Одеси преславної Завезли чуму. Покинули товариша, Горенько йому (Шевч., II, 1953, 127); То, бач, моду З чужих країв таку завіз… (Мирний, V, 1955, 287).

ЗАВОЗИ́ТИ¹, ожу́, о́зиш, док., перех.

1. Почати возити.

2. Довго возячи, загубити де-небудь у дорозі.

ЗАВОЗИ́ТИ² ожу́, о́зиш, док., перех. Забруднити, заялозити що-небудь, часто або неохайно користуючись ним. [Надія:] Це дорогий у мене килим.., а ви його мені завозите, помнете (Вас., III, 1960, 275).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 57 - 58.

Заво́зити, жу, зиш, сов. в. завезти́, зу, зе́ш, гл.

1) Завозить, завезти куда нибудь далеко. Чоловіче мій, дружино моя! завіз ти мене, де роду нема, де роду нема, та все чужина. Мет. 246. Він не хотів його убивать, да завіз його в ліс. Рудч. Ск. І. 25. Почали дорікати Колумбові, що завіз їх ка-зна куди. Ком. І. 54.

2) Привозить, привезти. Степом їду, — степ широкий, дорога смутненька, — завези мене, сивий коню, де моя миленька. Чуб. V. 241.

3) Ввозить, ввезти во внутрь чего-либо. Завези воза в возівню.

4) Доставлять, доставить, завозить, завезти что по пути. Із Одеси преславної завезли чуму. Шевч. 535.

Завози́ти, жу́, виш, гл. Затаскать, загрязнить.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 21.