ЗАВИДЮ́ЩИЙ, а, е, розм. Дуже, хворобливо заздрий. Так завидющий чоловік На брехні верне свій язик; Чого не втне, чи не достане — Усе погане (Гл., Вибр., 1951, 139); Висока гордість нам проймає душу, Коли згадаєм давній Севастополь, Де всупереч.. Тупим і завидющим блюдолизам На смерть стояли руські моряки (Рильський, III, 1961, 112); // Який виражає велику заздрість. Маріора завидющими очима поглядала на золото (Коцюба, Перед грозою, 1958, 29).
О́чі завидю́щі у кого, чиї — уживається на означення дуже заздрої людини. — Панські очі завидющі, а руки загребущі (Гр., II, 1963, 143).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 47.