Про УКРЛІТ.ORG

завидки

ЗА́ВИДКИ, ків, мн., розм. Те само, що за́здрощі. Павло аж струснувся: і від тріску, і від завидків на такі дужі, м’язисті руки (Ле, Вибр., 1939, 82); Він.. доклав бісівських зусиль, щоб мінометники виступали на найкращих конях, викликаючи завидки цілого полку (Гончар, III, 1959, 187).

◊ За́видки беру́ть (взяли́) кого і без додатка — робиться заздро кому-небудь. [Іван:] Із Січі запорожці ходили воювать з ворогами.. І взяли завидки ворогів на їх хист та одвагу (Кроп., IV, 1959, 41); — Маєш добрий апетит, Іоне, аж завидки беруть. А мені чомусь і їсти не хочеться… (Чаб., Балкан. весна, 1960, 411);

На за́видки кому — так (такий, така і т. ін.), що може хтось позаздрити. — Дай, думаю, пошию штани шкіряні.. Добренні вийшли, на завидки всім (Гончар, Тронка, 1963, 319).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 46.

вгору