ЗАВЗЯ́ТО.
1. Присл. до завзя́тий 3, 4. [Неофіт-раб:] Я честь віддам титану Прометею, що не творив своїх людей рабами, що просвіщав не словом, а вогнем, боровся не в покорі, а завзято, і мучився не три дні, а без ліку (Л. Укр., II, 1951, 240); Грицуньо роздумував завзято над тим, куди би можна зайти до панської кухні, але нічого не міг видумати (Март., Тв., 1954, 145); Завзято оборонявсь старий вояка один проти восьми, та не рівні були сили (Коцюб., III, 1956, 49); Після кожної його фрази завзятіше горіли очі в Сукача, Павла та Варвари (Кир., Вибр., 1960, 318); * Образно. Потужний вогонь працює під сподом, завзято бореться з вагою, що налягла йому на груди, намагається пожерти її (Коцюб., І, 1955, 219).
2. присл., рідко. Дуже, сильно. Порадились, Дали в город знати; Суд наїхав, подивились, Попились завзято Судовики (Шевч., II, 1953, 187); — Що ти хотів, Тихоне, як сила отака проти [розподілу землі]! —Сила їх [куркулів], якщо як, то ось де! — ляпнув Кожушний по кишені завзято й дивився на товариша хитрувато примруженими очима (Головко, II, 1957, 114).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 45.