ЗАВЕРТА́ТИСЯ¹, а́юся, а́єшся, недок., ЗАВЕРНУ́ТИСЯ, ерну́ся, е́рнешся, док., розм.

1. Іти, їхати назад; повертатися. Як примандровали [примандрували] до зеленого бору: — Оттепер, дівчино, завертайсь додому! (Чуб., V, 1874, 312); Сідлає козак Коня вороного Та їде на Вкраїну, А за ним, за ним Отець-матуся: «Завернися, мій сину!» (Нар. лірика, 1956, 105); Утерла [Катря] сльози і знов швидко завернулася до хати (Вовчок, І, 1955, 221); // чим. Робити розворот. Кабінет, хоч кіньми завертайся (Мушк., Чорний хліб, 1960, 165).

2. Піддаватися на згин, закручування; згинатися. Це м’яка [коса], завернеться жило [жало]. Клеп зіб’єш за один покіс (Горд., II, 1959, 193).

3. рідко. Те саме, що загорта́тися 1. Вона ж їхала, у велику хустку завернувшися (Вовчок, І, 1955, 178); Мирон любив думати, ось і тепер завернувся ще лучче в кожух, глянув ще раз на зорі й подумав: «А які вони нерівні: онде здорові прездорові, а там усе сама дрібнота..» (Григ., Вибр., 1959, 220).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 43.

Заверта́тися, та́юся, єшся, сов. в. заверну́тися, ну́ся, не́шся, гл.

1) Заворачиваться, завернуться, поворачиваться, повернуться.

2) Ворочаться, воротиться, возвращаться, возвратиться. Біжи, біжи, дитя моє, не барися: на сінечному порозі завернися. Мет. 150. Тебе, серце, не покину, хоть покину, — завернуся, до серденька пригорнуся. Чуб. V. 262. Заверніться, тату, додому, — я й сама піду. Рудч. Ск. II. 55.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 14.