ЗАВЕ́РГА́ТИ, ве́рга́ю, ве́рга́єш, ЗАВЕ́РГНУТИ і ЗАВЕ́РГТИ, гну, гнеш; мин. ч. заве́рг, ла, ло; док., перех., розм.

1. З силою закидати, закинути. Я скочив, наче вуж звинувсь, ..вирвав шнур, в тій хвилі заверг на шию (Фр., XIII, 1954, 109).

2. Вергаючи, покрити чим-небудь якусь поверхню.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 42.

Заверга́ти, га́ю, єш, сов. в. заве́ргнути, ну, неш и заве́ргти, ве́ржу, жеш, гл. Забрасывать, забросить, закидывать, закинуть. Прала дівойка хусти на леду, прийшов до неї красний молодець:… «Я ті, дівойко, хусти розмечу». — Як ти розмечеш, я сі позберау. «Я ті, дівойко, праник завержу». — Як ти завержеш, а я сі найду. Гол. II. 73 — 74.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 14.