ЗАВЕ́ДЕНИЙ1, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до завести́1. Канонада не змовкає ні на мить, методично гуркаючи і гаркаючи, наче працюють колосальні каменедробильні тарани, заведені раз назавжди (Гончар, III, 1959, 239); Спинив ще заведений в квітні мотор я (С. Ол., Вибр., 1959. 63); — Філострате, я не хочу одступати од порядків, заведених моїми попередниками (Боккаччо, Декамерон, перекл. Лукаша, 1964, 297); // заве́дено, беаос. присудк. сл. Колгоспник побачив, що за нього турбуються серйозно.. Заведено тверде авансування грішми, хлібом (Кучер, Трудна любов, 1960, 124); // заве́дено, безос. присудк. сл. Прийнято за звичай, правило; узвичаєно. — Це добре у вас заведено, що цілою громадою ви своїм молодятам допомагаєте на ноги стати, — кажу я їм (Мирний, IV, 1955, 327); Набідкалась, наплакалась мати, та хоч як їй гірко було, а мусила скоритись: батько— голова сім’ї, споконвіку так заведено (А.-Дав., Слово.., 1964, 6).
Мов (немо́в, як і т. ін.) заве́дений — який що-небудь робить без зупинки, не перестаючи. Я розкрив рота, хотів щось сказати. Куди тобі! Як засипала [Пріська], як затарабанила, мов заведена (Є. Кравч., Бувальщина, 1961, 18); Гармоністи розпалилися і грали й грали, як заведені (Хор., Ковила, 1960, 45).
ЗАВЕ́ДЕНИЙ2, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до заве́сти́2.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 41.