ЗАВДРУ́ГЕ, присл., діал. Удруге. Ой надав мені біс завдруге женитись! (Манж., Тв., 1955, 245); — Усі фронти завдруге у думці пройшов (Головко, II, 1957, 433).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 41.

Завдру́ге нар. = Вдруге. А він його завдруге як заціде у вухо! Херс. у. Слов. Д. Эварн.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 13.