ЗАВДА́ТОК, тку, ч. Наперед видана частина тієї грошової суми, яка має бути виплачена за що-небудь, щоб забезпечити виконання умови. Панок затявся, що не продасть землі нікому, опріч Семена, бо Семен умовився та дав завдаток (Коцюб., І, 1955, 106); — Оце вам, Мокрино, аж п’ятдесят рубликів завдатку! — кладе Оксен перед жінкою пом’яті кредитки. — А решту віддам, як підпишемо купчу! (Дім., І будуть люди, 1964, 118); * Образно. Вліпили з сотеньку київ Рябку в завдаток (Г.-Арт., Байки.., 1958, 54).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 41.