ЗАВГО́ДНО.
1. присудк. сл., розм. Бажано, потрібно. — Прийде хто, скажу свою, справдешню ціну як слід, щоб бога не гнівить і людей не кривдить ..Завгодно, бери, а не завгодно, як хоч! Ніхто не силує (Н.-Лев., І, 1956, 59); — Як пану підчашому завгодно, — відповів він [цехмістер], удаючи байдужого (Тулуб, Людолови, І, 1957, 120).
2. част. Уживається після питальних займенників і деяких прислівників, утворюючи з ними сталі словосполучення у значенні означальних займенників і прислівників.
Де завго́дно — будь-де, байдуже де, де-небудь. Малуша рада була лягти де завгодно. Сказали б — спала просто на землі (Скл., Святослав, 1959, 82); Кого́ завго́дно — будь-кого, кожного. —Казати, як я потрапив до табору? А здуру.. Ностальгія засліпить кого завгодно (Ю. Янов., II, 1958, 67); Коли́ завго́дно — в будь-який час, будь-коли, завжди. Рада переписувала їх [вірші] старанно і могла читати напам’ять коли завгодно й у необмеженій кількості (Ю. Янов., II, 1954, 86); Куди́ завго́дно — будь-куди, в будь-якому напрямі, до будь-якого місця. Я намагався її [дівчину] підбадьорити, казав, що удвох ми дійдемо куди завгодно (Гур., Друзі.., 1959, 22); Скі́льки завго́дно — в будь-якій кількості, без обмеження, багато. [Енн:] Таня може жити в моєму домі скільки завгодно — вона врятувала життя моїй дочці (Собко, П’єси, 1958, 82); Хто завго́дно — будь-хто, перший-ліпший, байдуже хто. Нехай би хто завгодно приїхав і подивився — таку красу не можна не похвалити (Ю. Янов., V, 1959, 159); Що завго́дно — будь-що, усе без винятку. — Чудово покаже, — сказав Щорс, тактовно беручи під захист Боженка. — Будьте певні, покаже все, що завгодно (Довж., І, 1958, 169); Як завго́дно — будь-як, як-небудь, як забажається. Другий Вітер молодий.. так помислив: — Хай собі Сонечко як завгодно сходить — Чи по-зимньому, Чи по-весняному (Тич., І, 1957, 49); Який завго́дно — будь-який, байдуже який. Чубенко стояв і стояв, а загонові здалося, що він весь залізний і яку завгодно негоду вистоїть (Ю. Янов., II, 1958, 212); Командири могли посилати його на які завгодно завдання (Довж., І, 1958, 300).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 39.