ЗАВВИ́ШКИ, присл. У висоту, знизу догори (про міру висоти). Здоровенні будяки, заввишки в ріст високого чоловіка, стояли, як густий ліс (Фр., IV, 1950, 325); Івлєв стоїть задуманий перед поставленим сторч великим, плескуватим ящиком — більшим заввишки, ніж завширшки, ..збираючись його розкрити (Коч., II, 1956, 385); Шалений шторм хвилював морські води до самого обрію. Спінені вали, завдовжки з півкілометра, заввишки як пароплав, котилися перед ними (Трубл., І, 1955, 153); Сипучі піски.. здіймалися крутими хвилястими барханами сажнів по п’ять заввишки (Тулуб, В степу.., 1964, 70); // На зріст, ростом. Мотря стояла коло тину висока та здорова, така заввишки, як Карпо (Н.-Лев., II, 1956, 374).

◊ На корч завви́шки — малий на зріст, ростом. Сам той Ох на корч заввишки, але в сажень борода, знає край і вздовж і вширшки, де багатство, де біда (Л. Укр., І, 1951, 273).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 39.