ЗАВА́ЛА, и, ж., розм. Те саме, що зава́л 2. Жінка швидко пішла по шосе, туди, де мали бути партизани. Через кілька сот метрів вона наткнулася на завалу (Загреб., Європа 45, 1959, 546).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 35.

Зава́ла, ли, ж.

1) Завалъ, набросанная масса чего, загроможденіе. У хаті така завала, що нема де сісти. Н. Вол. у.

2) Заносы снѣжные. Завала снігу велика. Н. Вол. у. Леле 2т г зимі як кричит — то на завалу. Вх. Лем. 414.

3) Грозовая туча; буря. Від запад-сонця прийшла завала. Вх. Зн. 18.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 11.