ЗАВАЖА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗАВА́ДИТИ, джу, диш, док. Бути на перешкоді кому-, чому-небудь, ставати перешкодою в чому-небудь; перешкоджати. — А йдіть, діточки, гратися в другу хату, бо ви тут заважаєте… (Коцюб., І, 1955, 173); Велика батьківська шапка насунулась йому аж на ніс і заважала бачити (Довж., І, 1958, 391); Зимогор працював хутко і вправно. Вітер йому не заважав (Донч., II, 1956, 36); — Спасибі вам, діду, й тобі, лицарю.., ми вам вірними помічницями будем і в братерській дорозі не завадимо (Стар., Облога.., 1961, 54); Красномовний лісник оволодів увагою аудиторії і знав, що вже ніхто не завадить йому, не переб’є (Дмит., Наречена, 1959, 203); — Здрастуйте, люди добрі, — голосно заговорила Ганна, — не завадила б я вашим справам? (Собко, Справа.., 1959, 120).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 35.

I. Заважа́ти, жа́ю, єш, сов. в. завадити, джу, диш, гл.

1) Препятствовать, мѣшать, помѣшать, быть помѣхой. Сей хміль мені не буде заважати, а буде моєму серцю смілости додавати. Макс. 1849, 85. Ет, геть звідце, не заважай, нема часу з тобою ту балакати! Камен. у.

2) Подѣйствовать дурно (на желудокъ). Поганому животові і пироги завадять. Ном. № 7159. Зава́дило. Затошнило. Мені з самого ранку завадило. Аф. 406.

II. Заважа́ти, жа́ю, єш, гл. Заважувати. А в кишені три шеляги, та й ті заважають. Грин. III. 652. Бачця, нічого не заважають слова, а Леся, да й сама Череваниха, насилу змогли дивитись без сліз на ту нещасливу невісту. К. ЧР. 221.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 11.