ЗАВ’Я́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ЗАВ’ЯЛИ́ТИ, в’ялю́, в’я́лиш, док., перех. Повільно висушувати на повітрі, на сонці; в’ялити. * Образно. І від сонечка не сховаєшся За відорану скибу: Зав’ялить тебе в полі сонечко, Як ту в’ялую рибу… (Рудан., Тв., 1956, 41).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 65.