ЗАВ’Я́ЛИЙ, а, е.

1. Дієпр. акт. мин. ч. до зав’я́нути, зав’я́ти.

2. у знач. прикм., перен. Виснажений, кволий (про людину). Син оброслий, зав’ялий, замлілий, невістка — як та калина… (Мирний, IV, 1955, 44).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 65.

Зав’Я́лий, а, е. Завялый, завявшій, увядшій. Мир. Пов. II. 76.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 23.