ЗАВ’Я́ЗУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ЗАВ’ЯЗА́ТИСЯ, в’яжу́ся, в’я́жешся, док.
1. тільки 3 ос. Закріплюватися, стягуватися зав’язуванням. Вузол зав’язався туго, спробуй його розв’язати (Збан., Малин. дзвін, 1958, 263).
2. Пов’язуватися чим-небудь, надівати на себе, стягуючи кінці вузлом. Кайдашиха наділа тонку сорочку, зав’язалась гарною новою хусткою з торочками до самих плечей (Н.-Лев., II, 1956, 316).
3. тільки 3 ос., перен. Починатися, виникати (про взаємні дії, розмови і т. ін.). Розмова зав’язалася. Одарка пригадує своє життя, Пріська своє (Мирний, III, 1954, 35); Запеклі бої вже зав’язалися за Чонгарську переправу на Перекопі (Кучер, Чорноморці, 1956, 226);// Установлюватися, зароджуватися (про зв’язки, стосунки і т. ін.). У вагоні тим часом зав’язувались знайомства, легко й невимушено складались дорожні, прості, товариські тосунки (Гончар, Новели, 1954, 131); В гімназії зав’яжеться дружба Стефаника з Мартовичем (Іст. укр. літ., I, 1954, 676); З газдинею зав’язалися у Марусі щирі, приятельські відносини (Хотк., II, 1966, 170); розм., рідко. Створюватися, засновуватися. В липні ього року зав’язалася на Мазурах партія хлопська (Стеф., II, 1953,56).
4. Утворюватися, зароджуватися (про плід, зародок). — Квітка дає мед, а бджола обпилює квітку, щоб плід зав’язувався (Кучер, Трудна любов, 1960, 26); Рясно зав’язалися по садах маленькі яблука та груші (А.-Дав., Слово.., 1964, 80).
5. тільки недок. Пас. до зав’я́зувати 1, 2. Клоунський костюм робився з довгої жіночої сорочки, яка зав’язувалась біля кісточки, утворюючи щось подібне до широких панталон (Моє життя в мист., 1955, 19).
◊ Світ зав’я́зується (зав’яза́вся і т. ін.) кому — Чиєсь життя стає (стало і т. ін.) нещасливим, безрадісним (перев. у зв’язку з невдалим одруженням). — Доню, Галочко! коли так, іди за Миколу? — Добре, панотченьку, — разом сказала Галочка, а на серце, мов кусок льоду впав, бачачи, що усе ближче, усе ближче зав’язується їй світ (Кв.-Осн., II, 1956, 349).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 65.