ЗА́В’Я́ЗКА, и, ж. Те, чим зав’язують що-небудь (мотузок, стрічка, вірьовка і т. ін.). — Ось є мішок і зав’язка! я взяв з собою,.. — сказав Гарун-паша (Н.-Лев., IV, 1956, 27); Він вихопив з-за пазухи пузату, з тонкої шкіри зшиту калитку, похапцем розмотав зав’язку і сипнув червінцями на долоню (Коцюба, Перед грозою, 1958, 29).
По (са́му, самі́сіньку) за́в’язку — дуже багато, досхочу. Хоч у бригаді клопоту по саму зав’язку, Канюка напросився на цю поїздку сам (Логв., Давні рани, 1961, 124); На виставу прийшли майже всі робітники.. Одне слово — було повнісінько. А ще повніше у залі було від сміху — сміялися по самісіньку зав’язку (Минко, Моя Минківка, 1962, 111).
ЗАВ’Я́ЗКА, и, ж. Початок, основа, вихідний пункт, момент чого-небудь. Се була перша і тривка зав’язка моєї кореспонденції з Драгомановим (Фр., XVI, 1955, 368); Із стола хустинка впала. Петя — хвать: — Будь ласка! — Ви джентльмен! — вона сказала. Почалась… «зав’язка» (С. Ол., Вибр., 1959, 243); // Епізод, яким починається розвиток сюжету в творі; протилежне розв’язка. Аналізуючи особливості розвитку сюжету в певному.. творі, ми вважаємо за потрібне говорити про зав’язку, кульмінацію, розв’язку (Деякі пит. поет. майстерн., 1956, 45).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 64.